Молитва як зброя в боротьбі за Україну

Про силу молитви в часи Майдану та війни поговорили в Інфоцентрі Музею Майдану.

Під час подій Революції Гідності в наметовому містечку діяв молитовний намет – одна з ініціатив протестувальників. Туди приходили люди різних конфесій та віросповідань і ті, хто не вмів молитися чи не сповідував жодну з релігій. То було місце духовного єднання на Майдані.

Про це розповіли одні з волонтерів молитовного намету – родина Гурських: Анатолій, Валентина та їхній син Віталій.

“На я Майдані побачив і відчув спільноту людей, які готові боротися зі злом. І для того, щоб чинити опір, потрібно щось, що підсилило б нас, – і цією зброєю була та залишається молитва. Майдан був світлом, яке ширилося країною”, – розповідає Анатолій Гурський, волонтер-майданівець, пенсіонер МВС.

До Музею Майдану Анатолій Гурський передав освячену світлину фігурки Матері Божої Фатімської, яка стояла в наметі та на сцені Майдану, й вервечку. Такі вервечки роздавали на Майдані всім охочим. Їх часто носили як оберіг самооборонівці – на щитах, на битах, зав’язували на зап’ясті.

“Я пам’ятаю, як іду Майданом із цим ящиком із вервечками й текстами до них, щоб роздавати охочим, і  люди підходять, просять для себе, для дітей, для родин. Це було захопливо та зворушливо”, – пригадала Валентина Гурська, завідувачка Кмитівського музею образотворчого мистецтва імені Й. Д. Буханчука.

Про силу молитву на Майдані та під час війни розповідали духовні отці – Анатолій Кушнірчук, капелан добровольчого формування “Буча”, та вікарій Вальдемар Павелець.

“Молитва – це духовна зброя. Українці як християнський народ зрозуміли це ще на Майдані, де з’явився молитовний намет. Я пам’ятаю випадок, коли в наметі вже не було місця, біля намету – також, багато священників різних конфесій, і люди все підходили й підходили. Важливим було лише щире бажання молитви, про конфесії не йшлося. Це було справжнє духовне єднання. Люди хотіли молитися, бо вбачали в цьому потужний інструмент Божий”, – сказав Анатолій Кушнірчук, капелан добровольчого формування “Буча”.

А ще розповів історію чудесного порятунку в окупації: 

“Бувають моменти, коли молитва – це чи не єдине, що у тебе залишається із собою. Під час окупації Бучі частина людей не евакуювалася, і вони переховувалися в церкві. Не було світла, тепла, закінчувалася їжа, але вони молилися. Вони молилися та бачили захист Бога: поруч були прильоти, але сама церква сильно не потерпіла. На територію церкви зайшов командир рашистської 64-ї бригади, поставив навколішки всіх чоловіків, усе перешерстили, але всі, хто перебував у церкві, залишилися живими. Жодного вистрілу на території. І це було чудо. Пізніше, коли ми спілкувалися з СБУ, виявилося, що цей командир – звір, він убивав людей на вулиці, як на сафарі”.

Вальдемар Павелець, вікарій, польський палотин (Товариство католицького апостольства):

“Ми молимося, лише коли відчуваємо присутність Бога в нашому житті. Я відчув це на Майдані, особливо коли тут були віча. Тож для мене Майдан – це не лише знакова історична, а й духовна подія. Це було духовне пробудження, що відбулося через молитву. І люди відчували це розгортання битви між добром і злом, яке триває вже десятий рік. І лише Господь сильніший за це зло. Тож, окрім зброї фізичної, пам’ятаймо про зброю духовну”. 

Переглянути повний запис розмови: